По казкових стежинах...
Не існує у світі людини, яка би хоч раз на віку не мандрувала чарівною країною казок. Знайомство з казкою, зустріч із нею - це завжди свято. І сьогодні ми маємо чудову нагоду потрапити до цієї дивовижної країни.
Де б не була дитини, а казка завжди поруч. Недарма Олександр Олесь писав: «Я в казку дивную свою Усю фантазію ввіллю, Зроблю усе живим, чудовим, Таємності, розкошів повним, І в казці дійсність відіб’ю…».
За голубими вітряками, де скачуть коники баскі, десь у дворі під лопухами, живуть бабусині казки. Вони стрічають ранки з птаством, дощем напоюють садки, а вечорами ходять пасти по небу синьому зірки. І гарно їм у світі жити у теплій тиші запашній, бо їхній дід – вусате жито – для них нашіптує пісні, а їхня мама – біла хмара – охороня від спеки їх, сестрички – квіти різнобарвні – дарують їм веселий сміх.
А ніч, коли злітає з неба і заглядає до вікна, - тоді казки спішать до тебе і світяться до ранку в снах…
Поринуть в казку, це ж бо так цікаво, Це справді свято, радість для душі.